Поділ права на публічне і приватне є стрижнем романо-германської правової сім'ї.Як відомо, поділ права на публічне і приватне зародився в Стародавньому Римі для диференційованого правового регулювання суспільних і приватних інтересів. Публічне право — це сукупність галузей і інститутів, які визначають статус і порядок діяльності органів держави. Разом із тим, публічне право не можна зводити тільки до забезпечення державних інтересів. Воно пов'язане з публічним, суспільним інтересом і об'єднує приватних осіб у рамках єдиної державної влади в єдиний колектив. Це спільні інтереси людей різного роду співтовариств, об'єднань, тобто політичні, професійні і ін. Стосовно публічного права маються на увазі потреби, відносини, інтереси, без яких неможливе як задоволення приватних, так і публічних інтересів суспільства в цілому. Галузями публічного права є: конституційне право; адміністративне право; фінансове право; міжнародне публічне право та ін.Приватне право регулює переважно відносини, пов'язані з правами і свободами людини і громадянина. Воно не тільки забезпечує особі умови і можливості самореалізації, але й гарантує права і свободи шляхом покладання на державні органи, посадових осіб і всі суспільні інститути обов'язку сприяти їх реалізації.Приватне право орієнтоване на окремих індивідів і зв'язує приватних осіб у процесі захисту своїх особистих інтересів. Для нього характерне встановлення приватного статусу фізичних і юридичних осіб, забезпечення їх рівності у відносинах між собою, договірне регулювання, свобода економічної й іншої діяльності і творчості. Приватне право включає цивільне право, торгове право, цивільно-процесуальне та ін. У правовій системі Франції кримінальне право належить до приватного права, тоді як правова система Німеччини включає кримінальне право у сферу публічного права.Є і галузі, де норми приватного і публічного права переплітаються: сільськогосподарське право; авторське право; повітряне право; гірниче право; транспортне право; страхове право; міжнародне приватне право, яке визначає становище іноземців, розглядає колізії права. Публічне і приватне право органічно пов'язані і взаємодіють між собою.Структура романо-германського права визнає галузеву класифікацію, тобто система права розділяється на галузі, серед яких базовими вважаються конституційна, адміністративна, цивільна, кримінальна, а також цивільно-процесуальна і кримінально-процесуальна галузі та ін.Правовий дуалізм виявляється в одночасному існуванні двох незалежних галузей приватного права — цивільного і торгового. Національні правові системи пішли в основному по двох напрямах регулю-вання приватноправових відносин: у рамках цивільного, або разом із цивільним правом, також торгового права як особливої галузі.Галузі права, у свою чергу, поділяються на інститути. Зокрема, галузь цивільного права підрозділяється на такі інститути, як зобов'язальне право, речове право та ін.Зобов'язальне право є одним з основоположних специфічних інститутів усіх національних правових систем, що входять у ро-мано-германську правову сім'ю, і є системою норм, розрахованих на врегулювання відносин двох суб'єктів права з приводу взаємних вимог, що виникають між ними та пов'язані з реалізацією їхніх господарських цілей, а також інших особистих інтересів неполі-тичного характеру. У рамках зобов'язання одній особі належить право вимагати від іншої особи здійснення якої-небудь дії або утримання від певної дії. Зобов'язання класифікуються, перш за все, за підставами їх виникнення. Виділяється декілька головних підстав виникнення зобов'язань — договір, одностороння угода, заподіяння шкоди (делікт), ведення чужих справ без доручення, необґрунтоване збагачення і закон.Ще одним специфічним інститутом романо-германського права є інститут речового права, що регулює відносини з приводу майна, під яким розуміються предмети навколишнього світу. Основним речовим правом, звичайно, уважається право власності. Різні європейські законодавства вкладають у зміст права власності різні компоненти (правомочність): володіння, користування, розпорядження, право на дохід і тому подібне.Торгово-правові відносини регулюються законодавчими актами, такими як Французький торговий кодекс 1807 р. і Германське торгове уложення 1897 p., що містять визначення понять «комерсант», «торгова фірма», «торговий представник», правила ведення торгових книг, загальні положення про торгові товариства, поняття і різновиди торгових операцій, регулювання морського права та ін. Крім того, Французьким торговим кодексом визначено порядок формування і компетенцію торгових судів, а також регулюються процедури судового розгляду в них та ін.Законодавчі положення, що регулюють сімейно-правові відносини, які містяться у Французькому цивільному кодексі і Германському цивільному уложенні, були істотно змінені і доповнені, особливо статті, що допускали нерівність статі і позашлюбних дітей щодо законнонароджених. Спадково-правові відносини регулюються в основному нормами Французького цивільного кодексу і Германського цивільного уложення, а також прийнятим згодом законодавством, наприклад у Франції ордонансами 1958 p. і законом 1972 р.Згідно з цими нормами передбачається спадкування згідно із законом і за заповітом. Установлено таку черговість спадкування згідно із законом. Особливо обумовлені права того подружжя, хто пережив іншого: визнається одним зі спадкоємців першої черги. Допускаються різні форми заповіту: нотаріальна, письмова, а також усна у присутності трьох свідків. При спадкуванні за заповітом забезпечуються права дітей і батьків спадкодавця і того з подружжя, хто пережив іншого, які можуть бути позбавлені своєї частки спадку лише з обґрунтованих мотивів.Останнім часом простежується тенденція обмеження кола спадкоємців згідно із законом близькими родичами і того з подружжя, хто пережив іншого. При спадкуванні за заповітом у законі обумовлені права на обов'язкову частку дітей спадкодавця, зокрема позашлюбних.Правове регулювання соціальної сфери завжди перебувало в центрі уваги в системі романо-германського права.У рамках Ради Європи в 1961 р. було прийнято Європейську соціальну хартію, яка після ратифікації в 1965 р. п'ятьма державами вступила в дію. Гарантовані нею права діляться на три категорії: перша — щодо умов праці, друга — соціального захисту населення, третя — спеціального захисту поза робочим середовищем.Згідно з Європейською соціальною хартією, усі держави-учасниці зобов'язані використовувати всі засоби національного і міжнародного характеру для ефективної реалізації основних прав і принципів у соціальній сфері: право на справедливі і безпечні умови праці, на справедливу винагороду, право на об'єднання в організації для захисту економічних і соціальних інтересів, право на соціальне забезпечення, право на рівні можливості і рівне відношення у сфері зайнятості, право на соціальний захист, право на захист від бідності, право на житло та.ін.Соціальні послуги за змістовним принципом можна поділити на консультаційні, лікарські, інформаційні, правові і організаційні. Функціонує розвинена система соціального страхування і забез-печення. Головна роль системи законодавства в цій галузі — це соціальний кодекс Німеччини, що складається з десяти книг, які набули чинності в 1975—1982 pp.Співвідношення загального і особливого в національних правових системах держав, що входять у романо-германську правову сім'ю, можна прослідкувати і на прикладі співвідношення цивільного і трудового законодавства. Спільним для всіх держав є те, що на перших етапах розвитку буржуазного суспільства трудові відносини дуже стисло регламентувалися декількома статтями цивільних кодексів (договір особистого найму)1. Але поступово картина змінилася, і в результаті тривалої еволюції трудове право стало самостійною галуззю. При цьому у більшості країн романо-германської правової сім'ї трудове право не кодифіковане, воно складається з великої кількості декретів, законів і настанов, що стосуються різних питань.За останні десятиліття дуже активно розвивається рух із захисту навколишнього середовища від забруднення, що викликається, перш за все, вихлопними газами автомобілів і відходами промислового виробництва. Під впливом прихильників цього руху виникла самостійна галузь законодавства, що регулює сферу охорони навколишнього середовища. Згідно із законом, прийнятим у ФРН в 1974 p., утворено Федеральне міністерство у справах навколишнього середовища.Основи регулювання кримінально-правових відносин закладено Французьким кримінальним кодексом 1810 р. і Германським кримінальним уложенням 1871 р., в яких було закріплено основний принцип, згідно з яким караються тільки ті діяння, які заборонені законом у момент їх учинення. Усі вони підрозділялися на злочини, проступки та порушення — залежно від тяжкості передбачених за них законом покарань.